Я теж довіряю людям, хоча страх, що вони можуть зрадити, іноді лоскоче мої нерви. Але я продовжую довіряти. Світ не без добрих людей =) В мене немає таємниць, тому я відкрито спілкуюся із людьми і якщо вони мені відповідають щирістю — це просто чудово. Але бувають випадки, коли вони мене зраджують… і не раз, а кілька разів поспіль… тоді довіра автомаично втрачається. Я не думаю, що потім потрібно замикатися в собі і не довіряти іншим. Кожна людина — це окремий всесвіт =)
Цікава історія. Але я вважаю трішки неправильним те, що можна так надовго залишитись сенсу життя через втрату близької людини… Яким би гострим чи тупим не був біль все одно приходить момент усвідомлення, що твоє життя все ще продовжується і треба його якось прожити, бо замикатися в собі — це не вихід…
Прочитавши цю книгу, найбільше враження залишила друга проблема — самосуд. Іноді це занадто жорстоко і в перебільшеній мірі (як у книзі). Люди керуються власними «що добре і що погано» і часто не дивляться на ситуацію із об"єктивної точки зору.
В селі є певний канон поведінки, зовнішнього вигляду і навіть думок (!)
Єдине, що мене дратує — це те, ЩО подумають люди. Ніби їм не все одно. Ніби всі повинні жити «так як треба». Ніби вони точно знають, що треба жити саме ТАК =)
Щодо четвертого, то я схиляюсь до першої думки. Навіть з усіма його вадами село — це, в першу чергу, джерело народних звичаїв і традицій. Саме в цьому середовищі вони найдовше зберігаються.
В селі є певний канон поведінки, зовнішнього вигляду і навіть думок (!)
Єдине, що мене дратує — це те, ЩО подумають люди. Ніби їм не все одно. Ніби всі повинні жити «так як треба». Ніби вони точно знають, що треба жити саме ТАК =)
Щодо четвертого, то я схиляюсь до першої думки. Навіть з усіма його вадами село — це, в першу чергу, джерело народних звичаїв і традицій. Саме в цьому середовищі вони найдовше зберігаються.